Чим більше людей, тим більше проблем буде розвʼязано

«Чому ви нічого не кажете про проблему перенаселення?» Щоразу, коли я виступаю з промовою про зміну клімату та про те, що з нею робити, або про прогрес людства за останні два століття (власне, на будь-яку тему), саме це запитання ставлять мені найчастіше. І майже завжди це запитання ставлять як риторичне. Корінну причину всіх наших проблем з кліматом і довкіллям можна, на думку того, хто запитує, описати трьома словами: людей стало забагато. Без усунення корінної причини не можна навіть сподіватися на краще майбутнє. Люди народжують нових людей, і їх чисельність зростає за експонентою, що призводить до катастрофи. Ось бомба з годинниковим механізмом. І вибух.

Протягом кількох останніх років я очолюю в Гентському університеті кафедру, названу на честь Етьєна Фермеерса, — бельгійського філософа, який прославився багато чим, а найбільше, гадаю, своїми попередженнями про небезпеку перенаселення та гарячою підтримкою регулювання народжуваності. За кілька років до своєї передчасної смерті, що настала у 2019 році, він висловлював «розпач» через власну неспроможність переконати політичних лідерів у тому, що до перенаселення слід ставитися серйозно.

Етьєн був для мене інтелектуальним взірцем і я ставлюся до нього з величезною повагою, але в цьому питанні він докорінно помилявся. Помилявся тому, що ніякої проблеми перенаселення немає. Насправді, вже невдовзі ми почнемо хвилюватися з приводу недонаселення, спричиненого стрімким падінням народжуваності. Виявляється, це погано не тільки для людства, але й для нашої планети, бо чим більше на ній людей, тим доступнішими стають ресурси й тим меншим стає руйнівний вплив людства на природу.

Як-як-як? Чим більше людей, тим більше ресурсів? Саме так, і це не хибодрук!

Насамперед, ось кілька емпіричних фактів. Темп зростання чисельності населення світу сягнув пікового рівня наприкінці 1960-х років, коли середня жінка мала 4,5 дитини, і відтоді стабільно знижується. Ми бачимо, що в одній країні за іншою після зниження показників смертності стрімко падають і показники фертильності. Нині середньосвітовий рівень фертильності зменшився до приблизно 2,3 дитини на жінку, і це хіба трохи більше, ніж 2,1 дитини — саме стільки потрібно, щоб чисельність населення не змінювалася. Цей «демографічний перехід», схоже, не оминув жодної країни, ба навіть — попри поширені хибні уявлення — і традиційні та релігійні суспільства.

До падіння народжуваності скрізь, попри культурні відмінності, призводять одні й ті самі чинники: зростання доходів, краща освіта для жінок і доступ до засобів контрацепції. Ось що писав з цього приводу шведський лікар Ганс Рослінг: «Коли батьки бачать, що їхні діти виживають; коли більше немає потреби в дитячій праці і коли жінки здобули освіту […], то і жінки, і чоловіки будь-якої культури та релігії починають мріяти про те, щоб мати менше дітей, але з кращою освітою».

Нині в демографії діє приблизно така закономірність: народжуваність завжди падає швидше, ніж думає дослідник, навіть якщо він враховує, що народжуваність падає швидше, ніж він думає. Щоразу, коли ми пильніше приглядаємося до певної країни чи регіону, показники фертильності виявляються нижчими за очікувані. Кілька років тому ООН усе ще прогнозувала, що чисельність населення світу сягне свого пікового рівня в приблизно 11 млрд наприкінці цього століття, і цей темп зростання вже повільніший за той, який прогнозували раніше. Проте за даними проведеного у 2020 році дослідження, які було опубліковано в журналі The Lancet, нас ніколи не буде навіть 10 мільярдів, а чисельність населення світу почне скорочуватися вже у 2060-х роках. За нинішніми прогнозами ООН населення Нігерії — найбільш населеної країни Африки — сягне у 2100 році 350 млн людей, що на 200 млн менше(!), ніж передбачалося якихось десять років тому. ООН очікувала, що в країнах із найнижчою фертильністю цей показник усталиться на рівні близько 1,75 дитини на жінку, але навіть ця оцінка виявилася надто оптимістичною (чи надто песимістичною, залежно від вашої точки зору). У таких країнах, як Таїланд, Греція, Італія, Китай, Японія тощо показники фертильності впали нижче за 1,5 дитини на жінку, а в Південній Кореї — до мізерних 0,78.

Ті, хто віддавна прогнозував катастрофічне зростання чисельності населення, на кшталт Пола Ерліха, автора книжки The Population Bomb (йому недавно виповнився 91 рік), можуть тепер зітхнути з полегшенням. От лише мало кого з них порадіє тому, що нам вдалося запобігти найгіршому. Вони скажуть, що вісім мільярдів — усе одно забагато. Не так давно відомий приматологист Джейн Ґудолл заявила, що якби вона мала чарівну паличку й лише одне бажання, то вона б (у якийсь безболісний і милосердний спосіб) зменшила кількість людей на нашій планеті. На скільки? В іншому виступі вона зазначила, що приблизно на 95 відсотків: до рівня, що мав місце 500 років тому. (От якби в мене була чарівна паличка, я б ліквідував лише бідність і голод, а не людей, але… Гаразд, проїхали).

Що ж, пропозиція від Ґудолл вельми екстремальна, але, гадаю, чимало людей (навіть розумних і турботливих людей) інтуїтивно поділяють думку про те, що чимало глобальних проблем вдалося б розвʼязати, якби тільки нас на планеті було менше. Це стосується і виснаження ресурсів, і продовольчої безпеки, й забруднення довкілля, й зміни клімату, й доступності прісної води, й воєн. Назвіть будь-яку проблему і хтось неодмінно звинуватить у ній перенаселеність. Ці люди лише вітатимуть падіння показників фертильності будь-де й не завагалися б прискорити його, якби мали таку змогу.

Утім є поважні підстави вважати, що насправді все навпаки: чим більше людей, тим більше проблем буде розвʼязано. Численні прогнози загибелі людства внаслідок надмірної його чисельності так і не справдилися, бо вони спиралися на хибне припущення про те, що вплив середньої людини на планету (з точки зору продовольства, використання ресурсів, забруднення тощо) протягом усієї історії людства залишався незмінним. Але ж історія спростовує це припущення на кожному кроці. У своєму інтервʼю, опублікованому у 2009 році, Метт Рідлі зазначив, що якби ми досі жили так, як наші предки мисливці-збирачі, нам би знадобилося майже 85 таких планет як Земля, щоб прогодувати тогочасне населення нашої планети (6 млрд людей). «А якби ми вирішили жити з підсічно-вогневого землеробства, нам би знадобилася вся поверхня Землі — разом з усіма океанами. Якби ми вели органічне господарство як фермери 1950-х років, нам довелося б засіяти 82% суходолу, а не 38%, які ми обробляємо зараз». Рідлі сказав це майже 15 років тому, але, на диво, ми й досі обробляємо 38% суходолу, попри значне зростання рівня добробуту й кількості калорій на людину, та попри те, що нас стало на цілий мільярд більше.

Індекс достатку Саймона, названий на честь економіста та прибічника теорії рясноти Джуліана Саймона, показує, що зі зростанням чисельності населення світу ресурси стають ряснішими та дешевшими. Це звучить божевільно й парадоксально, але наука часто буває саме такою. Візьмімо для прикладу сільське господарство. Ще з часів промислової революції людство стрімко скорочує обсяги використання ріллі на душу населення, й немає підстав вважати, що поступ у цьому напрямі не може тривати далі. Завдяки таким новітнім технологіям, як прецизійна ферментація та вертикальне землеробство, ми маємо змогу додатково зменшити наш «харчовий слід» щонайменше на три чверті, звільнивши тим самим більше місця для природи. Завдяки чистим енергетичним технологіям ми вперше в історії людства можемо відокремити матеріальний добробут від викидів CO2. Завдяки подальшому поступові у сфері матеріалознавства ми зможемо знайти численні замінники для всіх видів сировини, що ми їх використовуємо зараз, назавжди позбавивши сенсу будь-яке занепокоєння з приводу «виснаження ресурсів». Завдяки термоядерному синтезу або наддешевій сонячній енергії та наддешевому її накопиченню ми могли б мати практично необмежену кількість енергії протягом багатьох тисячоліть. І так далі.

Проблема лише в тім, що весь цей поступ не відбувається сам собою. Щоб довести ці технології до зрілого рівня, нам потрібні масштабні інвестиції у фундаментальні наукові дослідження та дієва співпраця між наукою та промисловістю. Нам потрібне суспільство, яке вірить, що технічний прогрес забезпечить людству (і, зрештою, решті тваринного світу) кращу долю. Та ось у чому річ: навряд чи хоч щось із усього цього стане реальністю у суспільствах, в яких населення скорочується та старішає.

Чим старіше суспільство, тим воно менш динамічне, тим більше воно опирається змінам, тим менш воно винахідливе. Більшість учених і винахідників роблять свої проривні відкриття до досягнення сорокарічного віку, тому чим менше молоді, тим менше буде хороших ідей (і тим більше літніх і немічних людей, яких підтримуватиме ця менша кількість ідей). Доки ми не розробимо системи штучного інтелекту, здатні повністю взяти на себе наукову працю, доти єдиним справжнім двигуном поступу на нашій планеті залишатиметься кілограм сірої речовини головного мозку. І чим менше буде свіжих мозків, здатних продукувати ідеї та обмінюватися ними, тим повільнішим буде поступ людства (хоча нині світ досі має у бідних країнах величезні запаси інтелектуального ресурсу, які використовуються недостатньо). Як вважають Джош Сміт і Дженніфер Моралес із Центру зростання та можливостей: «Люди — це не шлунки, які треба наповнювати, й не вуглецевий слід, який треба мінімізувати. Люди створюють розвʼязання». Опублікована у 2022 році доповідь Національного бюро економічних досліджень США порівнює різні штати й показує, що старіння вже гальмує економічне зростання та продуктивність; при цьому збільшення частки населення віком понад 60 років на 10% призводить до зниження темпу економічного зростання (ВВП на душу населення) на 5,5%, а продуктивності — майже на 4%.

Японія як країна-першопроходець у сфері демографії уже показує, що на нас чекає; ще зовсім недавно ця країна була взірцем економічного зростання та новатором глобального рівня, а тепер тут панує застій (хоч країна й досі залишається багатою), що ставить країну в залежність від інновацій і зростання деінде у світі.

Крім того, подальший науково-технічний прогрес відбуватиметься в дедалі складніших умовах, адже те, що можна було зробити відносно легко, вже зробили попередні покоління, тож нам залишається працювати над складнішими завданнями. Стає дедалі важче знаходити можливості для інновацій, тому нам доводиться залучати дедалі більше вчених і ресурсів, щоб розширяти обрії знань. Якби керувати реакцією ядерного синтезу було просто, то Роберт Оппенгеймер чи Вернер Гейзенберг або Ліза Майтнер давно розкололи б цей горішок разом із поділом ядра.

Це не означає, що чисельність населення має зростати без упину. Справді, як люблять казати пророки, що виступають проти зростання, ніщо не може зростати нескінченно на планеті, яка має межі, або у скінченному Всесвіті. Проте питання верхньої межі чисельності людства у Всесвіті є суто теоретичним і абсолютно неактуальним через те, що нині неможливо передбачити, які технології виникнуть у майбутньому. Тут і зараз ми повинні забути про проблему перенаселення та замислитися над тим, що робити з недостатністю населення. Мій друг Етьєн та всі ті, кого непокоїть катастрофічне зростання чисельності населення, усе переплутали. Чим більше людей житиме на Землі, тим легше нам буде ослабити свій вплив на планету. Мріяти про планету, на якій житиме менше людей, — це все одно, що мріяти про застій, регрес і занепад.

Будучи затятим атеїстом, я б ніколи не подумав, що погоджуся зі словами Старого Заповіту, але ось вам: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю…» (Буття 1:28).

Переклад українською: Олександр Іванов

Оригінал статті